Фальсифікація історії як засіб російської пропаганди

Рецензія на книгу: «Всеобщая история. История Нового времени. 9 класс: учебник для общеобразовательных организаций/ [А.Я. Юдовская и др.]; под ред. А.А. Искендерова. – 4-е изд., стер. – Москва, Просвещение, 2022. – 239.

Політична пропаганда у шкільних підручниках безпосередньо впливає на міжнародну безпеку та мир у світі. Дедалі більше наукових праць присвячені зв’язку між шкільною програмою та майбутньою глобальною політикою. Учені доводять — якщо школа використовується для спотворення фактів історії та виховання неосвіченого патріотизму — це призводить до укорінення міжнародної злоби, непорозумінь, створює картину світу в майбутнього покоління, яка зробить легким і природним звернення до війни у разі виникнення суперечок між націями. Крім того, виростає покоління, у якого повністю відсутнє критичне мислення, яке не вимагає конструктивного скептицизму, вивчення протилежних точок зору, використання доказів та аргументації. Такі підлітки у майбутньому будуть нездатними об’єктивно оцінити історичну подію.

Наочним прикладом пропаганди у школі є російський підручник всесвітньої історії за 9 клас (охоплює період 1800-1914 рр.), де автори описують події ХІХ ст., приховуючи злочини та агресію Російської імперії та дезінформуючи учнів про історичні факти. Звідси у маленьких росіян проростає тотальне невігластво, «сокирне» і фрагментарне знання з історії та невірне уявлення про місце їхньої країни на світовій мапі.

Уже на перших сторінках передмови до підручника впадає в очі, що авторів елементарно не хвилює достовірна історична термінологія. У посібнику майже не знайдемо історичної назви Росії у ХІХ ст. Тоді це утворення називалося Російська імперія, куди окрім частини українських земель входили Фінляндія, Царство Польське, Бессарабія та Північний Казахстан. Натомість автори на позначення Російської імперії скрізь вживають термін Росія. Звідки у російського школяра виникне розуміння, що українці, поляки, молдовани та казахи – це окремі нації, якщо, за твердженням їхніх істориків, два століття тому – це все була «Росія».

Російський імператор Олександр І змальовується як «один із головних творців нового європейського порядку» (с. 27) і як великий меценат, який виділяє допомогу «голодуючій Швейцарії». В уяві росіян Олександр І був настільки поважним і могутнім, що з ним хотів породичатися Наполеон і нібито «виношував плани одруження з сестрою російського царя, проте Олександр I відповів відмовою» (с. 75). Автори підручника йдуть далі і коли розповідають про причини наступу на Москву 1812 року пишуть про нібито давню образу Наполеона, який «пам’ятав про відмову царя видати за нього свою сестру».

Мало того, що це неправдивий історичний факт (У World History Encyclopedia ця подія трактується так: «Наполеон зневажливо поставився до росіян, коли перервав переговори про одруження з сестрою Олександра І, і натомість одружився з австрійською ерцгерцогинею Марією Луїзою»), викликає посмішку, як автори намагаються побутовою байкою пояснити початок війни. Не тим, що їхній цар не виконував умови підписаної раніше мирної угоди з Французькою імперією, а «образою, бо не дали породичатися з російським монархом».

Взагалі російські автори намагаються будь-яку війну пояснити невигадливими і навіть наївними причинами. Коли вже сама Москва виступила агресором і в 1853 році вводить війська у Молдовське князівство, яке тоді входило в Османську імперію, то у такий спосіб, як вчать російських школярів, вона «просто захищала православних».

Після таких уроків історії дитина знаходить логічне продовження у сучасній російській пропаганді, коли Кремль, затіявши війну в Україні, буцімто «захищає російськомовних».

Коли у 1877 році Російська імперія знову почала війну проти Османської імперії, то це Москва зробила, як пишуть у підручнику, «жахнувшись від того, як турецькі війська придушують болгарські повстання». Війну росіяни почали, щоб буцімто «захистити місцеве населення». І знову учень, начитавшись такого трактування історії, знаходить історичну логіку в сучасних вчинках Кремля.

Кожна така війна, яку починала Російська імперія, як пишуть автори підручника, приносила «полегшення» для всього світу. Зокрема (можливо греки не в курсі), але російських школярів вчать, що «вирішальну роль в здобутті незалежності Греції у 1830 р. зіграла Росія» (с. 111).

Окрім того, автори підручника пишуть, що Кримська «війна мала велике значення для подальшої долі балканських народів» (с. 216). Також школярів вчать, що без Російської імперії не здобули б незалежності Румунія, Болгарія, Сербія і Чорногорія.

Виникає питання, якщо свого часу імперія росіян допомогла визволитися такій величезній кількості народів, то як можуть вони сьогодні не пам’ятати всього зробленого для них добра. Відповідь очевидна — бо це історичний міф, вигаданий пропагандистами.

Також в уявленні російських істориків, їхня імперія була для закордонних інвесторів «країною авантюр та блискучих успіхів», де іноземці «заробляли справжні капітали». Особливо, як пишуть автори, інтерес проявляли французи до «російського півдня, зокрема — Донбас став свого роду Ельдорадо, золотим Заходом Франції».

Однак історики забули вказати, що тоді Російська імперія перебувала на початковому етапі становлення індустріального суспільства. Розвиток промисловості був нерівномірним. Найбільш швидкими темпами розвивалися Петербург і Москва, Польща, Прибалтика і «не російських південь Донбас», а сучасні землі України — Донбас і Причорномор’я.

Взагалі про українські землі та українців російські історики не згадують і замовчують сам факт їхнього існування, просто ігнорують. Російський підручник жодного разу не пише про наявність у складі Австрійської чи Російської імперій українців. Так само немає жодного слова про національний рух українського народу.

Замовчують російські автори і процес політичних утворень казахів, узбеків, туркменів, киргизів та таджиків. А якщо цих центральноазійських народів не було, то і своїм існуванням сьогодні вони зобов’язані буцімто Росії.

Ще одна улюблена тема російських пропагандистів — це винаходи росіян, які нібито «врятували» весь світ.

Описуючи технічний розвиток, автори підручника підкреслюють, що у ХІХ ст. «найважливішим і найпопулярнішим нововведенням виявилася електрична лампочка. Зокрема великим кроком уперед стала електрична свічка А. М. Яблочкова (Навіть в абревіатурі свого російського науковця, історики допускають помилки. Павло Яблочков в уявленні авторів російського підручника має зовсім інше ім’я — А. Н. Яблочков). З 1877 року його російське світло з’явилося в містах США, Латинської Америки і навіть Індії» (с. 66).

Однак пропагандисти-історики забувають вказати, що Російська імперія ніколи не була благодатним ґрунтом для інновацій. Навіть якщо виникали оригінальні ідеї, вони майже ніколи не реалізовувалися. При цьому російські вчителі до цього часу не упускають можливості підкреслити пріоритет російських винахідників перед закордонними дослідниками та наводять як один із прикладів Павла Яблочкова і його електричну лампочку.

Проте російські вчителі ніколи не розповідають, що відбувалося з цими винаходами після їхнього створення. Тут приклад «свічки» Яблочкова показовий.

Свій винахід Яблочков зробив, коли переїхав до Парижа, де в 1876 році отримав французький патент на свою електричну свічку. Перша публічна виставка свічки відбулася в Лондоні 15 квітня 1876 року. На винахід звернули увагу французькі інвестори та вклали гроші в патент. Після цього відбулося перше комерційне використання свічки у Луврі в 1877 році.

Далі відбувається найцікавіше. Російський уряд переконав Яблочкова повернутися на батьківщину. Винахідник вирушив до Російської імперії, заснував компанію і … збанкрутував, бо не знайшов інвесторів(!). Він навіть не зміг переконати готель, у якому жив, встановити йому освітлення.

Згодом Яблочков повернувся в рідну Саратовську губернію і створив контору, де працював над планами освітлення міста, там він і помер. Нині навіть невідоме точне місце захоронення винахідника, якого росіяни так люблять використовувати у своїй пропаганді.

Загалом після вивчення такої всесвітньої історії, учні старших класів впевнені, що Москва має світову місію і захищає «православних та всіх малих народів» від поневолення, що їхня країна – це заповітна мрія для закордонних фінансистів, а без винаходів росіян світ і досі б залишався «у темряві». Ну, а українців взагалі не існувало, їх «вигадав» Ленін. Навіть якщо деякі дорослі росіяни намагаються уникати пропаганди в ЗМІ, їхні діти не можуть уникнути промивання мізків у школі, адже історичні факти перетворюють на патріотичну агітацію. Замість того, щоб проливати світло на історію і вчити дітей, підручник стирає історію. Посібник зосереджується не на простих і доступних для спостереження та зафіксованих фактах, а на тому, як буде виглядати Російська імперія в очах сучасних росіян.

Назар СТОДОЛЯ, кандидат історичних наук