Альтернативна історія від «русского мира»

Рецензія на підручник: «История. Всеобщая история. Новейшая история, 1914 – 1945 гг.: 10-й класс: базовый уровень: учебник/О.С.Сороко-Цюпа, А.О.Сороко-Цюпа; под ред. А О.Чубарьяна. – 2-е изд., стер. – Москва: Просвещение, 2022. – 223 с.»

Російський підручник для 10 класу, як заявлено авторами, створений у відповідності з вимогами Федерального державного освітнього стандарту та покликаний «розвинути пізнавальні інтереси, інтелектуальні і творчі можливості учнів». Але насправді зазначений підручних є зразком пропагандистських заяв, маніпулятивних технологій та відвертої брехні, який звернений на викривлення картини історичного розвитку світу у першій половині ХХ ст. Зазначений підручник є яскравим зразком державної російської пропаганди, який закладає у розум молодих людей ідеї ворожості, зверхності одного народу над іншим, прогресорство росії.

Передусім підручник за способом подачі та групування фактологічного та емпіричного матеріалу залишається суб’єктивним та повторює наративи совєцького режиму та компартійної формаційної теорії. Значна частина тексту підручника наповнена нічим не обґрунтованими теоретизуваннями на предмет несправедливості капіталістичного (імперіалістичного) світу та натяками на велич Совєцької росії. Зокрема, «Велика російська революція… здійснила величезний вплив на ситуацію в Європі та в світі», бо нібито призвела до розширення виборчих прав, створення масових політичних партій, профспілок, дозволила суспільству більшою мірою впливати на політику власних держав (с.43). Більше того пропонований авторами фактологічний матеріал часто суперечить теоретизуванням та узагальненням пропонованим у підручнику. Ліберальна демократія провідних країн Європи та США піддається нещадній критиці за прояви соціальної несправедливості та «новий імперіалізм», але при цьому фактологічний матеріал вказує як зростають видатки держави на суспільні потреби та формуються системи соціального захисту громадян. Сучасна російська пропаганда через підручник історії для 10 класу намагається закцентувати увагу на масових робітничих рухах, страйках і соціальних протестах, але при цьому не може замовчати здобутки демократичних урядів у пом’якшенні соціальної несправедливості (с.86). Російська пропаганда зазначає, що ленд-ліз та допомога союзників не зіграла значної ролі в розгромі совєцькими військами нацистької Німеччини, але вказує, що союзники надали 18 000 літаків та півмільйона вантажівок (с.180). Загалом совєцько-німецький фронт, радянські пропагандисти, називають ключовим і головним у Другій світовій війні, а внесок СССР у перемогу вирішальною, хоча цифри та факти, які наводяться самим підручником засвідчують зворотнє.

Розділення вивчення всесвітньої та вітчизняної історії на окремі предмети є давнім винаходом диктаторських режимів, бо дозволяє виносити історію власної країни за межі загальнолюдського світового розвитку. Завдяки цьому російські пропагандисти замовчують злочини та ганебні вчинки своїх правителів та перекладають провини за них на сусідів або світ в цілому. В усіх проблемних та кривавих сторінках історії першої половини ХХ ст. винні усі, крім російського царату та совєцького тоталітарного режиму. Російська імперія, а потім і Совєцький Союз в подачі «російських педагогів та пропагандистів» стоять осторонь кривавих воєн та виступають арбітрами у світових конфліктах. Як відомо, у розпалюванні Першої світової війни Російська імперія відіграла одну із ключових ролей,  але автори підручника скрізь вказують, що російський уряд намагався запобігти війні. Розпалювачем же Першої світової війни «російські вчителі» однозначно називають Німеччину та країни Троїстого союзу, які «неспровокованими військовими діями» розв’язали війну. Інформаційні посили, які підспудно нав’язують читачам таке бачення, розкидані по тексту невеликими фрагментами, які ніби то не мають прямого відношення до росії.  Наприклад, сербський уряд за порадою росії погодився з усіма вимогами ультиматуму Австро-Угорщини, але це не було взято до уваги (с.28). В той час, як Німеччина та Австро-Угорщина прагнули завоювати чужі території, то росія звільняла слов’янські народи від німецького панування. «Росія вважала необхідним забезпечити контроль над чорноморськими протоками (Боспор та Дарданелли) (с.29).

Сам перебіг Першої світової війни використаний російською пропагандою, як інструмент дискредитації провідних країн Європи та слабкості їхніх збройних сил. В бойовищах на західних та південних фронтах застосовувалися колосальні людські ресурси та матеріальні засоби, але при цьому Антанта не могла обійтися без росії. І хоча російська імперія згадується в подіях Першої світової війни досить побіжно, її участь зображується у позитивному забарвленні та перемогах. Якщо ж російські армії зазнавали поразок, то лише через те, що вони жертвували собою заради порятунку союзників. Повалення царського режиму в Російській імперії сталося внаслідок «Великої російської революції», яка відбулася в контексті загальносвітової втомленості від війни, але аж ніяк не через кривавість та антигуманність режиму Миколи ІІ Кривавого. Прихід до влади більшовиків подається також у позитивному світлі, бо більшовицький лідер В.Ленін нібито виступав проти війни і звернувся до «країн, які воювали, з пропозицією негайного укладення демократичного миру» (с.39). Більше того, впроваджується наратив, що «14 пунктів» мирного врегулювання американського президента Вудро Вільсона було створено у відповідь на «ленінські пропозиції демократичного миру» (с.51). Мирні зусилля більшовицького режиму, який за укладення сепаратного миру з Німеччиною, пожертвував «величезні території росії», не принесли миру, бо Антанта організувала проти «Совєцької Росії» інтервенцію та спровокувала громадянську війну (с.39). Означене твердження є відвертою брехнею, бо російські пропагандисти скромно забувають сказати, про проголошення незалежності Україною, країнами Балтії, Фінляндією та Польщею, називаючи їх російськими територіями.

Російські пропагандисти застосовують весь інструментарій брехні і маніпуляцій, щоб старанно стерти з історичної карти світу Україну, боротьбу українського народу за незалежність та замовчати факти з української історії. Традиційно, всі згадки України та її території, які не можливо замовчати, замінюються назвами «південна росія, південноруські міста, Галіція, Донбас». В російській картині післявоєнного світу зникли Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), Українська Народна Республіка (УНР), Українська Держава, хоча Совєцька росія воювала з ними, укладала договори і визнавала їхню незалежність за Берестейським мирним договором з країнами Четвірного союзу. У підручнику один раз згадано Україну, яка разом з Росією проголосила створення СССР (с.48). У цьому контексті великою проблемою для читача підручника стає поява в тексті Західної України, яку «звільняла» совєцька армія в 1939 році. При тому в тексті підручника зазначається, що 17 вересня 1939 року польський уряд емігрував і Польська Республіка припинила опір німецькій агресії. Відповіді на питання, від кого все таки звільняли совєцькі війська Західну Україну знайти не можливо. (с.157). Поза бортом «російської істричної карти світу» залишаються бойові дії на території України в умовах нападу фашистської Німеччини на Совєцький Союз. Згадуються бойові дії під Києвом в 1941 та 1943 рр., під Одесою та звільнення Харкова. (с.170, 185, 188). Автори підручника цілеспрямовано відокремлюють Крим і Донбас від території України в описах бойових дій, нав’язуючи наратив про окремішність існування цих територій, що служить сучасній російській пропаганді про «руский Крим і народ Донбаса». Мовчить російський підручник і про участь УРСР у створенні ООН та її робочих органів.

Відображення Другої світової війни у підручнику не можна назвати історією, бо тут російські пропагандисти вдаються до банальної брехні і замовчування. Повністю відсутня інформація про пакт Молотова – Рібентропа і його зв’язок з початком Другої світової війни. Совєцько-фашистські домовленості про розподіл сфер впливу в Європі називають пактом про ненапад (с.156). Агресія проти Польщі називається звільненням Західної України та Західної Білорусі, анексія країн Балтії волевиявленням литовців, латишів та естонців до входження у Совєцький Союз. У нападі СССР на Фінляндію та розв’язуванні совєцько-фінської війни звинувачується сама Фінляндія, яка не захотіла мирно віддати свої території совєцькому режиму.(с.159).

Проаналізований підручник однозначно засвідчує, що об’єктивного вивчення історії в сучасній російській школі немає. Вчитель історії та підручники історії в Російській Федерації є пропагандистами, які покликані перетворити учня на безвольного виконавця кремлівських ляльководів. Російська школа замість того щоб сіяти розумне, добре, вічне, зорієнтована на виховання у підростаючого покоління ненависті до інших народів, заздрісність, злобу і прагнення нав’язати свою ущербність іншим народам. Російські підручники штовхають дітей до злочинів проти людяності, прикриваючи їх ідеєю служінню великій місії, якій нібито слідує росія. Між сучасною російською пропагандою та пропагандою нацистів у фашистській Німеччині немає жодної різниці.

Назар СТОДОЛЯ, кандидат історичних наук.